Теракотовий паркет Будинку Соколова

Коли мощення стає спадщиною

У різних країнах історичну плитку й мощення давно сприймають не як другорядну деталь, а як частину архітектурної пам'яті.

У Вашингтоні історичні енкаустичні плитки Minton у Капітолії США відновлюють як частину оригінального оздоблення будівлі. У 1970-х роках для реставрації навіть спеціально шукали виробника, здатного відтворити стару технологію глибоко інкрустованого кольорового шару.

У Новому Орлеані міська влада прямо вимагає зберігати, ремонтувати або відновлювати історичні елементи вуличного середовища — зокрема street tiles і гранітні бордюри — під час дорожніх робіт у історичних районах.

У Португалії традиційна calçada portuguesa — мистецтво мощення вулиць вапняком і базальтом — внесена до національного переліку нематеріальної культурної спадщини; її номінація до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО перебуває на розгляді.

У Цюриху Villa Patumbah реставрують як цілісний ансамбль із винятковою увагою до історичних матеріалів і оздоблення; для окремих складних елементів навіть залучали іноземних фахівців через рідкість технологій і матеріалів.

В автентичному європейському чи світовому контексті така спадщина є предметом особливої національної гордості, ретельного наукового вивчення та суворої державної охорони.

І тут виникає трохи незручне запитання:

Якби в Херсоні зберігся такий історичний матеріал просто неба — ми б його берегли? Чи мало б це стати предметом гордості та об'єктом державної охорони?

Мабуть.

Але це не точно.

Бо він зберігся. Але зараз лежить під асфальтом.

Де і що?

На вулиці Вокзальній у Слов'янську височіє напівзруйнована старовинна споруда. Колись тут містилася адміністрація фабрики, чиє ім'я було синонімом статусу, престижу та слави — «Дзевульський і Лянге».

Засноване у 1895 році, підприємство випускало високоякісну теракотову плитку. Для розроблення її дизайну на конкурсній основі запрошували професійних митців, а саму плитку за витончений вигляд і бездоганну естетику називали теракотовим паркетом.

Історія мануфактури бере початок у 1883 році, коли в польському місті Опочно брати Юзеф і Владислав Лянге разом із Яном Дзевульським заснували невеликий завод із виробництва червоної цегли та кераміки.

Досягнувши перших успіхів, компаньйони вирішили розширити підприємство і, обираючи новий майданчик, зупинилися на Слов'янську — краї, багатому на глини виняткової якості.

Подібне підприємство барона Бергенгейма вже працювало в Харкові, проте й воно отримувало сировину з околиць Слов'янська — зокрема, з Миколаївки. Глина в Миколаївці була настільки високоякісною, що певний час її навіть експортували до Польщі.

Офіційне відкриття відбулося у 1901 році, проте на той час підприємство вже впродовж кількох років забезпечувало роботою понад 200 осіб. За цей період фабрика встигла здобути престижні міжнародні відзнаки.

Зокрема, фабрика Dziewulski i Lange — Towarzystwo Akcyjne Dziewulski i Lange, Opoczno — була удостоєна Великої срібної медалі (Grand Silver Medal / Grande Médaille d'Argent) на Всесвітній виставці в Парижі 1900 року (Exposition Universelle de 1900). Ця висока нагорода доповнила перелік інших успіхів фірми, серед яких — золота медаль у Києві 1897 року та золота медаль у Брюсселі 1903 року.

Каталог і конкурс

Невдовзі, у тому ж 1901 році, керівництво мануфактури оголосило конкурс на найкращий дизайн плитки для підлоги.

До участі долучилися професійні митці. Найвиразніші ескізи відібрали для подальшого втілення у виробництві, а згодом ці орнаменти оприлюднили в офіційному каталозі.

Не стилізувати.
Не перемальовувати.
Показати сторінки такими, якими вони були надруковані.

Тонкощі виробництва

«В одному з корпусів заводу працювали преси для формування плитки. На другому поверсі розміщувалося 10 барабанних млинів для оброблення барвників та чотири "бігуни" для їх помелу. Під час пресування фарбу накладали шаром завтовшки 2 мм. Після пресування плитку сушили природним способом — на повітрі».

В іншому корпусі містилося 12 круглих печей із вісьмома топками — саме там випалювали високоякісну плитку. Працювали на виробництві переважно місцеві жителі, проте були серед працівників і поляки.

«До кожної печі вміщувалося 15 тисяч плиток — їх завантажували для випалу й отримували готову продукцію. Такий шар фарби не стирався навіть за сто років, а сама плитка мала ідеально рівну форму. За радянських часів на цьому ж обладнанні також виготовляли плитку, проте вона була тоншою, і шар фарби — також».

Аналіз технологічних процесів унаочнює: це не було виробництво звичайного кахлю. Йдеться про автентичну метлаську плитку із запресованим кольоровим шаром — саме той унікальний тип покриття, який історично величали «метлаською» або ж «теракотовим паркетом». Справжній скарб.

Клеймо

Переверніть плитку.

На зворотному боці — знак виробника. Шестикутна зірка. Літери. Назва фабрики.

Ідентифікувати матеріали, випущені заводом, можна за фірмовим клеймом — шестикутною зіркою, яка візуально нагадує зірку Давида, хоча сама ця подібність ще не доводить релігійного змісту знака.

Чому саме шестикінечна зірка?

У XIX столітті гексаграма — контурна або двоколірна зірка, утворена накладанням двох трикутників, — використовувалася різними європейськими мануфактурами. У промисловій графіці та системі фабричних знаків вона могла виконувати функцію виразного й легко впізнаваного торгового маркування.

— літера «С» у центрі зірки — плитка слов'янського виробництва;
— літера «О» — виробництво головного підприємства в Опочно;
— літери «D» та «L» могли позначати ініціали назви Dziewulski & Lange.

Разом із написами «Славянскъ» або «Опочно» таке клеймо дозволяє атрибутувати походження окремих зразків.

Клеймо… Це не декоративний орнамент лицьового боку.

Це паспорт речі.

Саме клеймо стало одним із ключів до історії Херсона.

А до чого тут Херсон?

Подивіться уважніше. Ось дореволюційний каталог продукції Dziewulski & Lange.

А тепер — фрагмент. Збільшення орнаменту.

Нічого не нагадує?

Саме такий матеріал і характерний рисунок ми бачимо серед фрагментів історичного мощення біля Будинку Соколова. На звороті знайдених плиток — фабричні клейма.

А старі фотографії та пам'ять мешканців повертають ще одну частину картини: історичне керамічне покриття колись формувало простір навколо будинку. У матеріалах про об'єкт також зафіксовано свідчення про використання такого мощення в напрямку Міської думи — нинішнього Херсонського художнього музею.

І тут історія красивої плитки закінчується.

Починається інша історія.

Закатано в асфальт

Одні стверджують, що це було наслідком боротьби з «архітектурними надмірностями». Інші — що просто не знали, як реставрувати покриття і де взяти відсутні фрагменти.

Коли мощення демонтували для прокладання нової лінії теплотраси, з'ясувалося, що частина плитки безслідно зникла під час земляних робіт. Спроба зібрати її наново виявилася марною через нестачу елементів, тож на початку 1970-х років усе просто закатали в асфальт. А можливо, в цьому покритті просто не бачили історичної цінності.

Промовистий епізод стався вже у середині 2000-х. Прогулюючись поблизу Будинку Соколова, ми стали свідками того, як під час ремонту тепломережі автентичні фрагменти плитки разом із ґрунтом ковшем трактора вантажили до причепа зі сміттям.

Рішення було миттєвим — ми викупили ці фрагменти. Робітники були щасливі. Ми — й поготів.

Коли наприкінці 2019 року Будинок Соколова перейшов під нашу опіку, для нас було очевидно:

Це не повинно просто зникнути.

Але між словами «ми знаємо, що вона там є» і можливістю реально захистити історичне мощення лежить дуже довгий шлях. Тому що для системи охорони спадщини недостатньо пам'яті. Недостатньо фотографії. Недостатньо навіть знайденого фрагмента.

Потрібно довести об'єкт.

01

Спочатку — довести, що він існує

Ми почали збирати все, що могло зафіксувати існування історичного мощення:

— старі фотографії території;
— довоєнні знімки;
— німецькі аерофотознімки;
— архівні фотографії Будинку Соколова;
— спогади мешканців;
— видимі фрагменти плитки по краях асфальтового покриття.

Особливо цінними стали зображення, на яких рисунок мощення можна прочитати безпосередньо.

Спочатку пам'ять стала доказом.

02

Не розкривати — дослідити

Наступне питання: як дізнатися, що збереглося під асфальтом, не знищивши сам об'єкт?

Було проведено натурне обстеження відкритих фрагментів — біля цоколя, входів, люків і в місцях, де сучасне покриття було пошкоджене. До роботи залучали фахівців для фіксації глибини залягання та стану плитки. В окремих точках проводили локальні зондування й мікрошурфи.

Їхнє завдання було простим:

підтвердити наявність;
побачити рисунок;
оцінити збереженість.

Результат змінив масштаб задачі.

Вона не лежить в одному місці

За результатами досліджень фрагменти історичного покриття були зафіксовані практично по всьому досліджуваному периметру будинку. У матеріалах проєкту окреслено напрямки вздовж Грецької / Соборної, Михайловича, Воронцовської / Ратушної та в бік Суворова. Найбільші втрати зафіксовані в зоні проходження теплотраси.

Тобто перед нами вже не випадкова плитка.

Перед нами — фрагмент історичного міського середовища.

03

Тепер її треба назвати спадщиною

І це завдання унікальне й юридично тонке. У практиці охорони культурної спадщини історичне мощення часто розглядають як елемент благоустрою або як складову предмета охорони основної пам'ятки. Захистити його як окремий об'єкт — значно складніше.

Саме тут починається найважче. Історичне мощення дуже легко юридично звести до формули:

«це лише елемент благоустрою».

І втратити.

Тому наше завдання — довести не лише вік матеріалу. Треба довести:

автентичність;
історичний зв'язок із Будинком Соколова;
художню цінність;
технологічну й матеріальну рідкісність;
територію залягання;
збереженість;
роль мощення у формуванні історичного середовища.

У робочих матеріалах проєкту передбачена підготовка облікової картки, історичної довідки, акту технічного стану, фотофіксації та картографічних матеріалів.

Метласька плитка Будинку Соколова

Ми почали створювати банк зразків. Кожний знайдений фрагмент:

фотографується;
вимірюється;
отримує номер;
фіксується його рисунок;
колір;
товщина;
ступінь зношення;
клеймо.

Так формується цифровий каталог: метласька плитка Будинку Соколова.

Не колекція красивих черепків.

Доказова база майбутнього відновлення.

І в самому будинку на нас чекало продовження цієї історії. Плитка на вулиці — не єдиний представник фабрики Dziewulski & Lange у Будинку Соколова. Тут був білий варіант плитки біля фонтану, а ще два різновиди — у коридорах північного крила.

Поточний стан

Об'єкт: історичне керамічне мощення
Локація: Будинок Петра Соколова · Херсон
Датування: кінець XIX — початок XX ст.
Виробник: Dziewulski & Lange · атрибуція за клеймами / каталогами
Стан: перекрито асфальтом
Збереженість: потребує подальшого зондування
Дослідження: триває

Робоча назва об'єкта в матеріалах проєкту: «Мостіння історичне з керамічної плитки заводу "Дзевульський і Лянге" біля Будинку Петра Соколова».

Наступний бій

Довести існування — недостатньо. Наступний етап — домогтися правового захисту, провести фахове розкриття, дослідити збережений масив і підготувати науково-проєктну документацію для реставрації та, де це можливо, музеєфікації історичного покриття. Саме такий процедурний маршрут закладено в робочих матеріалах проєкту.

І лише після цього можна буде перейти до питання, заради якого все починалося:

Повернути його місту.

Зараз ви дивитеся на пам'ятку.

Пауза.

Просто її не видно.

P.S.

Після більшовицького перевороту підприємство було націоналізоване. Виробництво відновило роботу під назвою «Завод метлаських плиток імені Крупської».

У роки Другої світової війни фабрику було майже повністю зруйновано, проте вже у 1943 році розпочалося її відновлення. Історичну спеціалізацію певний час вдалося зберегти — тут і надалі виготовляли плитку. Згодом підприємство реорганізували в керамкомбінат — потужне виробниче об'єднання, що спеціалізувалося на випуску плитки, умивальників та іншої керамічної продукції.

У 1990-х роках підприємство поступово занепало.

«Тоді якість плитки вже була низькою — вона виходила то деформованою, то з якимись плямами», — згадували мешканці Слов'янська.

Утім, це вже, по суті, історія іншого підприємства. Після остаточної ліквідації у 2001 році від фабрики залишилися спорожнілі будівлі. Натомість в Опочно завод Dziewulski i Lange у середині ХХ століття було перейменовано на ZPC Opoczno; сьогодні це один із великих виробників керамічної плитки в Польщі.

У цієї історії є ще один вимір — спадкоємність. Підприємства можуть змінювати назви, власників, технології й навіть держави, але там, де зберігається пам'ять про походження, ремесло не починається щоразу з нуля.

На нашому боці ця нитка не раз обривалася. Будівлі втрачали господарів, виробництва — імена, речі — тих, хто мав би передати їх далі. І тоді плитка, яку колись замовляли як частину престижного міського простору, дуже легко перетворюється на «старий матеріал», який можна викинути разом із ґрунтом.

Спадщина починається не зі статусу пам'ятки. Вона починається з відчуття: це — наше, і ми маємо передати це далі.

Висловлюємо вдячність Дмитру Журавльову за інформацію з каталогу плитки «Дзевульський і Лянге» та надані світлини.