Lucida Delta
Дім Петра Соколова
Чому ми повертаємо цьому дому ім’я.
З початку 2020 року наша команда почала відновлення будинку та створення Музею.
Перш ніж розповісти про Петра Соколова, нам доведеться розповісти про іншу людину.
Саме з цієї випадкової знахідки ми по-справжньому зрозуміли, як легко місто може втратити ім’я людини, яка колись була для нього важливою.
«Іванъ Кириловичъ Волохинъ. Умеръ 4 Апрѣля 1864 года на 64 году жизни.» Так написано на кам’яній плиті, яку влітку 2021 року рейдер вивернув ковшом під час робіт на території Свято-Успенського собору в Херсоні — до революції кафедрального собору міста.
Але Херсон залишив про Волохіна ще одне, значно промовистіше свідчення. Його ім’ям назвали вулицю — Волохінська.
Це дуже простий механізм пам’яті: людина щось робить для міста — місто пам’ятає людину. Його ім’я увійшло в міську топографію. Його вимовляли, пояснюючи адресу.
Це був вибір того Херсона. А потім прийшли інші люди — і зробили інший вибір. Після революції старий міський простір перекроювали разом із його назвами. Волохінська зникла з карти.
Могилу зруйнували.
Ім’я людини, яке колись щодня вимовляли тисячі херсонців, поступово перестало щось говорити новим поколінням. Якби не ковш грейдера — ми, можливо, і далі проходили б поруч.
Скільки людей, які будували Херсон, лікували його, навчали дітей, створювали підприємства, сади, лікарні, бібліотеки, — ми вже не пам’ятаємо?
Час не руйнує могили і не перейменовує вулиці. Це роблять люди.
Про те, хто і за яких обставин отримує право визначати, що місто має пам’ятати, а що — забути.
Повертаючи ім’я Волохіна, ми не пропонуємо повернутися у XIX століття й не ідеалізуємо його суспільний лад. Ми повертаємо собі право знати власну історію цілком — і самим вирішувати, що в ній варте продовження.
Це наша історія. Ми її знаємо. Ми здатні її оцінювати. Ми не віддаємо іншому право вирішувати за нас, що з неї пам’ятати.
Він не жертвував гроші місту. Він створив систему.
Петро Соколов — один із перших соціальних підприємців України. Модель, у якій розвиток інфраструктури одночасно забезпечував довгострокову підтримку освіти, благодійності, зайнятості та соціального захисту.
Почесний громадянин міста, гласний міської Думи, підприємець і меценат — він сприймав власний статок не як привілей, а як відповідальність перед громадою. Коли на початку ХХ століття Херсон не мав коштів на будівництво електростанції, саме Соколов запропонував місту позику. Але найважливішим було інше: він відмовився від будь-якого прибутку, а всі кошти заповів спрямувати на освіту, стипендії для молоді, допомогу безробітним, підтримку благодійних товариств. Уже у 1908 році Херсон отримав свою першу міську електростанцію.
Його найбільшим винаходом була не електростанція. Його найбільшим винаходом була модель відповідальності.
Інфраструктура
Позика на першу міську електростанцію — без особистого зиску.
Люди
Стипендії молоді, допомога безробітним, підтримка благодійних товариств.
Тривалість
Не разова пожертва, а система, що працювала на місто роками.
Радянська влада не пробачила йому його незалежності.
Для будь-якого злочинного режиму незалежні землевласники, доброчинці та громадські лідери являють собою інший тип суспільного устрою, який вони послідовно ліквідують. Його майно було націоналізоване, будинок конфіскований. Проте навіть тоді робітники міської електростанції, профспілки та звичайні херсонці зверталися до влади з проханням захистити людину, яка колись допомогла всьому місту.
Останні сторінки життя Петра Соколова досі залишаються нерозгаданими. Архівні документи дозволяють простежити його долю до початку 1922 року. Далі — тиша. Ми переглянули метричні книги, реєстри смертей, документи революційного періоду — але не знайшли жодного документа, який би підтверджував його смерть.
Чи могла людина такого масштабу просто зникнути без сліду? Іноді історія залишає нам не відповіді, а запитання.
Любов до міста може бути практичною.
Дім Петра Соколова — це місце, де понад століття тому народжувалася культура громадянської відповідальності. Вона будує електростанцію. Підтримує лікарні, бібліотеку, музей, освіту. Формує майбутнє.
Відновлення архітектурної пам’ятки — не як музею минулого, а як живого простору громадянської культури.
Дім Соколова зберіг історії тих, хто власними рішеннями змінював Херсон.
Кожна деталь будинку є документом. Ми не відбираємо «найкрасивіше». Ми зберігаємо історію цілком.
Ми хочемо, щоб Дім Соколова знову став місцем, де народжуються нові громадські ініціативи.
Ми не реставруємо лише будинок. Ми повертаємо спосіб мислення. Від байдужості — до співучасті. Від співучасті — до меценатства.
«…желалъ-бы чтобы будущая биржа /бюро/, будучи городскою, носила мое имя».
Лист до Херсонської міської управи. 21 квітня 1910, Херсон. Соколов пише про бюро праці для безробітних, утримане з відсотків пожертвуваного ним капіталу.
Ми повертаємо дому ім’я, яке колись хотіли стерти.
Ми не сортуємо історію на «цінну» і «нецінну».
Деякі історії неможливо знайти в архівах. Вони чекали всередині будинку. Кожна деталь — документ, а не декор. Хороший дослідник не вигадує історію — він терпляче дозволяє їй говорити.
William Morris
Під старим плінтусом ми знайшли фрагмент оригінальних шпалер із майстерні William Morris. Достатньо маленького клаптика паперу, щоб зрозуміти, наскільки відкритим до європейської культури був Херсон понад сто років тому.
Ліворуч — візерунок Morris «Pimpernel» як порівняльний референс. Реальний фрагмент, знайдений у домі, готуємо до публікації.
Кожен камін — окрема історія
Вентиляційна решітка з клеймом Vulkan. На іншому — білі лілії та синьо-блакитні дніпровські бабки. На ще одному рослинний орнамент складається у літери P. S.
Чи це ініціали Петра Соколова? Хороший дослідник не вигадує історію.
АТРИБУЦІЯ ТРИВАЄ · P. S. не стверджуємо як ініціали
Херсонський Хатіко
У 1920 році Соколов був змушений залишити Херсон; його сенбернар лишився під опікою сторожа. Та щодня повертався до дверей будинку. Він чекав. День. Тиждень. Місяць. Понад рік. І дочекався свого господаря. Сьогодні відбиток його лапи для нас — такий самий історичний документ, як архівний рукопис.
Дитяча долоня
Поруч із собачою лапою — відбиток маленької дитячої руки. Ми не знаємо її імені. Але знаємо напевно: сто років тому тут лунав дитячий сміх. І цього вже достатньо.
Тротуари навколо Дому й Міської думи були вимощені вишуканою бежевою метлаською плиткою. У радянський період її закрили шарами асфальту. Ми забирали фрагменти, приречені на знищення під час прокладання теплотрас. Тоді ми ще не знали, що саме ця плитка допоможе повернути пам’ять про історичний вигляд кварталу.
Ми просто не змогли дивитися, як вона їде на смітник.
Кована огорожа пережила революції, дві світові війни, окупації, десятиліття байдужості. Одного дня її пошкодив сучасний російський обстріл.
Ми не викинули жодної деталі. Кожен завиток, кожну кульку було дбайливо зібрано. Вони чекають — так само, як чекає свого часу сам будинок.
Петро Соколов влаштовував різдвяні ялинки для дітей працівників думи. Ми роками збирали старовинні прикраси. Під час обстрілу частина загинула; те, що вдалося врятувати, зберігається у дерев’яних ящиках від артилерійських снарядів.
Ми не придумували цей образ. Війна зробила його сама.
Гортайте →
Деревина, що пережила століття
Одна зі старовинних балок перекриття, за нашою робочою гіпотезою, є частиною дерев’яного коча — традиційного човна, якими століттями ходили Дніпром.
РОБОЧА ГІПОТЕЗА · дослідження триває
Колись силует Дому завершувала витончена чавунна корона. Над нею здіймався ажурний флагшток.
Ми мріємо повернути будинку його історичний силует. І є ще одна, особиста мрія. Одного дня, коли над Херсоном остаточно запанує мир, на відродженому флагштоку замайорить Державний Прапор України.
Ми дуже хочемо, щоб уперше його підняли троє людей, які знають цей будинок не з креслень:
Спочатку вони рятували цей будинок від забуття. Тепер захищають країну.
Сто років тому цією підлогою ходив Петро Соколов.
Будинок змінювався. Але він ніколи не переставав бути Домом Петра Соколова. Бо будинки належать не лише тим, чиє ім’я записане в документах. Вони належать тим, хто надав їм сенс.
- Петро Соколов
- французькі офіцери Антанти
- діти
- революціонери
- партійні чиновники
- солдати
- знову діти
- лікарі
- студенти
- реставратори
- знову війна
Ми не повертаємо будинку пам’ять. Він ніколи її не втрачав. Ми лише вчимося її чути.
«Бажаючи бути корисним рідному місту Херсону…»
Петро Іванович Соколов · 1906
Наша мета
Відновити Дім Соколова як живий простір громадянської культури і створити Музей.
Що вже зроблено
- Врятовано архітектурні деталі, кахлі, метлаську плитку, ковані елементи
- Зібрано архівні документи й історії будинку
- Розпочато процес відновлення з 2020 року
Що потрібно
- Реставраційні матеріали й фахова експертиза
- Партнери, які поділяють цінності проєкту
- Підтримка повернення історичного силуету
Для Херсонщини. З любов’ю.