Базова безпека

Місто, що стає домом: урбан-ментальна адаптація дівчат і жінок ВПО в Одесі

Коли ви приїздите в чуже місто задля мандрівки, робочого відрядження чи літнього відпочинку — це завжди гра із легкими правилами. Навіть якщо ви блукаєте не тими вулицями, сідаєте не на той тролейбус чи звертаєте у темний провулок — це сприймається як карб нової пригоди. Ви знаєте, що квиток додому лежить у кишені, а рідні стіни чекають у призначений день.

Зовсім інша історія — коли тебе виривають із життя з корінням. Без попередження. Без права на вибір. Коли на тебе лягає холодний абревіатурний штамп — ВПО (внутрішньо переміщена особа). Ти не обирав цього шляху. У тебе був свій світ: свій відпрацьований до автоматизму маршрут до школи, університету чи роботи, знайомі з дитинства фасади, тінь рідних платанів, перехрестя, де кожна вибоїна та кожен поворот зберігали спогади.

І раптом усе це обривається. Тебе кидають у новий, чужий, а часом байдужий чи навіть ворожий простір, де кожна вулиця вимагає зусиль, а кожна невідома будівля тисне своєю чужістю. Ти мусиш протоптувати нові стежки — ті, якими зовсім не хотілося йти, але треба, щоб просто вижити, орієнтуватися, зрозуміти й приймати.

Як подолати цей біль? Як розтопити кригучу чужість нового міста й повернути собі відчуття опори під ногами?

У перший рік повномасштабного вторгнення, коли потік людей із пораненого та окупованого Півдня — Херсонщини та Миколаївщини — був найболючішим і наймасштабнішим, ми створили проєкт урбан-ментальної адаптації «Місто, що стає домом». Його серцем стала інтерактивна квест-гра «Аліса в Задзеркаллі нового міста», натхненна безсмертною казкою Льюїса Керролла.

Ми зрозуміли: Одесу неможливо вивчити за сухими підручниками чи топографічними картами. Одесу треба відчути крізь її камінь, дух і архітектурну магію. У грі був свій Чеширський Кіт, свої загадки та маршрути, що відкривали дівчатам-підліткам та жінкам не просто назви, а глибинну геологію та історію міста.

Чому Молдаванка зберігає пам'ять про перших поселенців, а Слобідка — про вільні робітничі околиці? Куди насправді спрямований вектор Приморського бульвару і де відкривається море, якщо стати обличчям до світлого класицистичного силуету графа Воронцова? Де шукати знаменитих одеських Атлантів, що вже понад століття тримають на своїх кам'яних плечах не просто зоряну сферу, а сам міф цього міста?

Одеса · 2022–2023 · наше фото

Крок за кроком, шукаючи підказки у мереживі чавунних балконів, мозаїках під'їздів та барокових маскаронах історичного Центру, учасниці проходили свій шлях від відчуження до причетності. Фіналом кожної такої подорожі ставала затишна кав'ярня у тихому дворику, де на них чекали тепле світло, гарячий напій та щира розмова.

Поєднуючи прогулянку, відкриття архітектурних таємниць та легенд Одеси, дівчата переставали почуватися беззахисними блукальцями у «Задзеркаллі». Вони вчилися помічати красу — у різьблених дерев'яних брамах, у відблисках сонця на ракушняку, у ритмах античних портиках. Місто переставало бути terra incognita. Воно ще не ставало повністю рідним домом — бо дім лишався там, на лівому й правому берегах Дніпра та Бугу, — але воно ставало близьким, зрозумілим і безпечним.

Це були дивовижні, цілющі хвилини: бачити, як наприкінці програми зникає затиснутість у плечах, як розправляються зморшки тривоги на чолах, а обличчя починають сяяти справжньою, живою дитячою радістю. Важкий тіньовий вантаж статусу «переміщених» відступав на задній план, поступаючись місцем відчуттю власної суб'єктності, краси та права бути тут і зараз — у місті, яке відкриває свої обійми та стає новим домом.

Одеса, стадіон «Динамо». За скляними дверима басейну — рівний шум води й сміх. Зовні це здається звичайним спортивним буднем, але це не про спорт. Це про повернення фізичної спроможності жити далі, коли власне тіло місяцями було стиснуте в лещата страху та безпорадності. Ми говоримо з тими, хто пройшов крізь пекло втечі й окупації, а сьогодні знову вчиться робити глибокий вдих.

«Я стояла під тією рекламою в Одесі і просто не могла дихати...»

— На початку лютого 2022 року я нарешті зважилася й купила річний абонемент у херсонський спортклуб, — пригадує наша співрозмовниця, учасниця програми реабілітації для ВПО. В її очах на мить з'являється м'яке світло спогадів, яке одразу змінюється тінню. — Думки вже крутилися довкола літа, моря, купальників... Довго вагалася, чи брати саме з басейном, бо це було дорожче, але врешті зважилася: «Буду готуватися до літа з лютого!». Встигла відходити лише кілька занять. І тут пекло постукало в наші двері.

Далі була окупація. І довга, смертельно небезпечна дорога на свободу.

— Ми вибиралися з таким трудом, через Станіслав... Два рази нічого не виходило, ми верталися в Білозерку, ночували у зовсім незнайомих людей, які нас прихистили. Коли нарешті вдалося прорватися, у цьому божевільному круговороті я, звісно, геть забула і про той оплачений абонемент, і про спорт, і про своє минуле життя.

А потім була весняна Одеса. Місто, де на перший погляд війни майже не відчувалося.

— І ось я йду вулицею, піднімаю голову й бачу величезний рекламний щит уже одеського спортклубу: басейн, чиста вода, інше, мирне життя... І мене просто накрило. Я стояла посеред вулиці й плакала під цією рекламою. З мене зі сльозами виходила якась невимовна, застаріла біль. Я згадала свій херсонський абонемент, наш спалений club, мій Херсон... Мені було так боляче, Це як горло стискає спазмом: ти хочеш зробити ковток повітря, хочеш дихати — а не можеш.

Але мабуть, у той момент Господь дійсно почув.

— Я була підписана на телеграм-канал для переселенців в Одесі. І через якийсь час бачу оголошення: для ВПО з Херсонщини є можливість безкоштовно відвідувати басейн... Ви уявляєте мої почуття? Я одразу написала. І так — мені дали направлення на стадіон «Динамо». Величезний, чистий, світлий, зручний. Я так вдячна вашій організації — ви влучили в саму точку. Я заходжу у воду, заплющую очі, починаю плисти — і мене нарешті відпускає. Фізичний рух розбиває той внутрішній камінь.

Одеса, стадіон «Динамо» · наше фото

«Ба, я ж на дачі...»

Поки дорослі відновлюють душевний спокій, на крайній доріжці вирує геть інша енергія. 12-річний хлопчик із Херсона, занурюючись із головою у прозору глибину, на мить повертає собі втрачене дитинство.

— А я уявляю, що я на нашій дачі, і стрибаю з містка! — радісно вигукує він, виринаючи на поверхню.
— Не стрибай з бортика, не можна! — застерігає його бабуся.
— Ну бабусю, я ж на дачі... Як на Кошовій! — сміється він і пірнає знову.

У цьому дитячому сміху, у звуку сплесків води на стадіоні «Динамо» і розкривається головний сенс програми.

Бувають дні, коли темрява стає занадто густою. Перший масштабний блек-аут. Груднева Одеса, занурена у суцільну тьму. Для дітей та підлітків з понівеченого Півдня — Херсонщини та Миколаївщини — ця темрява загрожувала стати темрявою всередині: відчуттям самотності й переконанням, що свята більше ніколи не буде.

Але у святого Миколая були інші плани на 18 грудня, у наодвечір'я свята.

Какао у «Бристолі» та венеціанська казка Одеської Біржі

Все починалося як справжня класична таємниця — діти зібралися у затишному та величному готелі «Бристоль», де гаряче какао в долонях відганяло грудневу прохолоду й повертало втрачене відчуття затишку.

А далі була вона — Одеська філармонія, колишня Нова біржа. Споруда, зведена у стилі венеціанського неоренесансу, яка за основу взяла велич і витонченість знаменитого Палаццо Дукале (Палацу Дожів) у Венеції.

Здавалося, сама доля створила цей простір для казки. Величні дерев'яні балкони, стрільчасті арки вікон, стеля без жодної опори, що ширяє на висоті, мов склепіння давнього замку — для покоління, яке виросло на книгах Джоан Роулінг про Гаррі Поттера, це було 100% влучання. Це був не просто музей чи концертний зал. Це був справжній Одеський Хогвартс.

Купол Прохаски та ліхтарики у темряві

Перед концертом ми провели для дітей особливу екскурсію. Вражаючий Італійський дворик Бернардацці, різьблені кам'яні герби, щити й портики. Але головне диво чекало вгорі. Ми зупинилися під знаменитим стельовим покриттям розробки геніального архітектора Віктора Прохаски.

— Ви бачите цю стелю? Вона тримається без жодної колони посередині зала! — розповідали ми дітям, поки їхні очі розширювалися від подиву. — Прохаска математично розрахував усі навантаження й опір матеріалів так, що створив акустичний і просторовий шедевр. Ось чому важливо вчити математику, фізику! Бо саме вони дозволяють матеріалізувати найсміливіші мрії у камені.

Коли на місто остаточно впали сутінки, на допомогу прийшли маленькі кишенькові ліхтарики. Діти вмикали їх один за одним. Яскраві промені вихоплювали з темряви старовинні ліпні щити, венеціанські вітражі та капітелі колон. Темрява розступалася.

Магія оркестру

Фінальним акордом вечора став концерт Великого симфонічного оркестру. Коли в темряві залу зазвучали перші, знайомі кожному підлітку акорди саундтреків до «Гаррі Поттера», зал завмирає. На сцені творилася справжня магія — магія високого мистецтва. Долоньки дзвеніли від захоплених оплесків — вони були в центрі казки, в оточенні величного міста, яке прийняло їх і відкрило свої найпотаємніші скарби.

«Вчіться, любі наші! Вчіть математику, мрійте, здобувайте знання й будьте готові згодом відбудувати свій власний Хогвартс — на нашій рідній, вільній землі. Попереду на нас чекає стільки будівництва, стільки краси й стільки перемог. Натхнення вам, віри й сміливості мріяти!» — саме це ми хотіли сказати кожній дитині того вечора.

Середина листопада 2022 року. Херсон дихав дивовижним, хмільним повітрям волі. Дні шаленої, всепоглинаючої радості: синьо-жовті прапори на площі Свободи, обійми, сльози, вигуки «Наші!» Те, про що щоночі молилися в окупації, збулося.

Але поруч із цією високою радістю стояла сувора й холодна реальність. Відступаючи, ворог вирішив залишити по собі випалену землю: підірвані й заміновані електропідстанції, розтрощені водогони, знищені зв'язки. Третій тиждень поспіль у Херсоні немає води у кранах, струму у мережі, зв'язку.

Український ритейл іще тільки готувався пробивати нові-старі логістичні коридори, супермаркети стояли з порожніми полицями, а вічний годувальник усього Півдня — легендарний гуртовий ринок у Копанях — залишився за рікою, на окупованому лівому березі. Поставки відрізані. Продовольчий хаос, відсутність води та електропостачання загрожував перетворити омріяну волю на гуманітарне виснаження.

У цей момент чекати було неможливо. Реагувати треба було блискавично. Тоді, у перші дні після деокупації, наша команда розгорнула екстрену видачу продуктових наборів — тих самих, найпростіших, але стратегічно важливих пакунків — сухі сніданки, консерви — усе швидкого готування, тривалого збереження.

Таких масштабних хвиль гуманітарного порятунку за час війни було ще щонайменше чотири. Найважча з них накрила місто після 6 червня 2023 року, коли ворог підірвав греблю Каховської ГЕС. Велика вода пішла на Херсон, і жителі мікрорайону Корабел (Острів) за лічені години були у пастці. У межах цього етапу гуманітарного реагування херсонцям було видано 600 великих продуктових наборів та 600 гігієнічних наборів. Ця допомога дозволила закрити першочергові базові потреби найбільш уразливих категорій містян у найкритичніші моменти випробувань.

А далі були нескінченні місяці цілеспрямованого терору, коли обстріли перетворили прибережні квартали на «червону зону». Саме там, у зонах щоденного смертельного ризику, під дзижчання ворожих дронів, залишалися ті, хто не міг або не хотів іти геть. Здебільшого — люди поважного віку. Жінки й чоловіки, яким важко нести навіть невелику сумку, але чиї серця виявилися більшими за все це горе.

— «Я як Маугли тут, куди я поїду?» — розповідала нам мешканка району Порт-Елеватора, тулячи до себе отриманий пакунок. — «Усі виїхали, я одна залишилася. Ну, там ще через кілька будинків у п'ятиповерхівці чоловік живе — і все. А всі навколишні коти, собаки, голуби — вони ж усі під моєю опікою! Ось Машка макарони без підливи не їсть, і Шарик туди ж, вибалуваний став... Дякую вам сердечно! Цього вистачить і мені, і сусіду, я їх усіх понагодовую...»

У цих словах — увесь Херсон. Місто-фронтир, де люди, самі перебуваючи на межі виживання, ділять останньою банкою консервів із покинутим котом і сусідом по під'їзду.

Видача продуктових наборів у Херсоні — це про збереження людської гідності під вогнем. Це про пакувальників, водіїв та волонтерів, які під канонаду вантажили коробки, і про тих незламних херсонців, чия милосердність та вірність своєму дому виявилися сильнішими за будь-яку зброю ворога.

Дай Боже вистояти.

Мікрорайон Корабел та мікрорайон Шуменський — це на 99% радянське блочне й панельне домобудування. Тріумф функції над формою, грандіозний інженерно-соціальний експеримент і спроба радикального вирішення житлової кризи.

З точки зору конструювання, ці крупнопанельні будівлі — вершина префабрикації: будинок збирався на будівельному майданчику як конструктор із деталей, виготовлених на домобудівних комбінатах. Головне завдання полягало в тому, щоб зробити деталь міцною, але достатньо легкою для монтажного крана. Проте теплоізоляція таких будинків була вкрай низькою. Одношарові керамзитобетонні стіни часто промерзали, особливо в кутових квартирах.

А потім прийшла війна. Постійні ворожі обстріли нещадно вибивали вікна. Особлива біда — зимові удари. Якщо у власних оселях жителі ще могли оперативно зреагувати й закрити прорізи, то в під'їздах, де залишилося лише кілька літніх людей, ситуація ставала критичною. Вибиті шибки перетворювали під'їзний простір на продовження вулиці з тою самою мінусовою температурою. І без того слабкі з точки зору теплозбереження будинки миттєво охолоджувалися й промерзали наскрізь, а відсутність електроенергії та можливості додатково обігріти житло лише ускладнювали крижані протяги з під'їзду.

Аби врятувати ці домівки й людей, ми закрили сотні квадратних метрів розбитих вікон у під'їздах Шуменського та мікрорайону Корабел. Для цього використали сучасний матеріал — гнучке скло, яке не тільки ефективно затримує холодні степові вітри, а й стійке до повторних обстрілів та вибухових хвиль.

Низький земний поклін керівнику нашої бригади Володимиру за його миттєве реагування, безстрашність та добросовісну роботу під вогнем. Ваші руки й відданість тримали тепло там, де його намагалися знищити.

Перев'язувальні матеріали, медикаменти та обладнання закладам Одеської, Миколаївської та Херсонської областей

Перша хвиля гострого дефіциту життєво необхідних ліків накрила Херсон з перших днів повномасштабної війни. Херсонці назавжди запам'ятали ті страшні, тривожні дні після 24 лютого 2022 року: місто опинилося в ізоляції, логістичні шляхи відрізані, окупаційні колони рвалися з Криму об'їзною повз Херсон, намагаючись пробитися на Миколаїв, відгребали й відкочувалися назад через Комишани, Білозерку та Чорнобаївку.

Місто завмирало в заціпенінні. Запаси продуктів та ліків танули на очах, аптеки зачинялися одна за одною, а нових поставок не було взагалі. Особлива катастрофа розгорталася з критично важливими препаратами, насамперед із інсуліном.

Тоді, завдяки знайомим на аптечному складі, нам вдалося неймовірним зусиллям дістати й передати медикаменти для реанімації Херсонської лікарні. Саме в той момент стало зрозуміло: це лише початок величезного системного виклику.

Щоб медична система Півдня вистояла під вогнем, навантаженням та в умовах постійного надходження поранених, ми розгорнули масштабну програму допомоги. Упродовж цього часу закладам охорони здоров'я та соціальним установам Одеської, Миколаївської та Херсонської областей було передано медикаментів, обладнання та перев'язувальних матеріалів на загальну суму понад 2 000 000 гривень.

Серед закладів та організацій, які отримали допомогу:

Показати заклади · 14

1. КНП «Херсонська обласна клінічна лікарня» Херсонської обласної ради
2. КНП «Херсонська дитяча обласна лікарня» ХОР
3. КНП «Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф» ХОР
4. КНП «Херсонський обласний заклад надання психіатричної допомоги» ХОР
5. КНП «Херсонський обласний кардіологічний центр» Херсонської обласної ради
6. КНП «Бериславський центр первинної медико-санітарної допомоги» Бериславської міської ради
7. Виконавчий комітет Корабельної районної у місті Херсоні ради
8. КНП «Очаківська багатопрофільна лікарня» Очаківської міської ради
9. КНП «Новоодеська багатопрофільна лікарня» Новоодеської міської ради
10. КНП «Новобузька багатопрофільна лікарня» Новобузької міської ради Миколаївської області
11. КНП «Березанська центральна районна лікарня» Березанської селищної ради
12. КНП «Багатопрофільна лікарня Веснянської, Нечаянської, Радсадівської сільських рад» Миколаївського району
13. Корабельна районна організація Товариства Червоного Хреста України
14. Барабойський психоневрологічний будинок-інтернат (Одеська область)

Підтримували тих, хто підтримує інших, і продовжуємо це робити.

«Центр надання безоплатних юридичної та соціальної допомоги, як покращення доступу до правосуддя у громадах міста Херсона та Херсонської області».

В умовах війни безпека — це не лише їжа, тепло чи ліки. Це ще й можливість відновити документи, оформити соціальні виплати, захистити право на житло, отримати консультацію тоді, коли людина часто не знає навіть, з якого питання почати.

Херсон · Правобережжя · наше фото